Ставенки Антоніна та Леонід

Леонід Ставенко жив зі своєю дружиною Антоніною і дочкою-підлітком Декабриною в Херсоні. Працював на нафтовому колекторі до 19 серпня 1941 р. Того дня німці зайняли місто. У період окупації, не бажаючи працювати на ворога, він заробляв на життя тим, що ремонтував взуття.

Завдяки своїм зв'язкам із підпіллям у січні 1942 р. Леонід дізнався, що в місцевій в'язниці було повстання, у результаті якого деяким радянським активістам вдалося вибратися на свободу. Серед них були і єврейські діти, які свого часу опинилися за ґратами разом із батьками.

Ставенки вирішили запропонувати свою допомогу та надати дітям дах над головою. Тож незабаром у їхньому будинку поселився 7-річний Віталій Равкін. Він був звільнений разом зі своєю сестрою Світланою, яку взяли до себе знайомі Леоніда – Федосей та Меланія Площадні. Батько Віталія і Світлани був на фронті, а їхня мати Раїса залишилася у в’язниці, де пізніше померла.

Ставенки дбали про Віталія, як про свою власну дитину. Оскільки всі сусіди знали, що у них немає сина, Віталію було суворо заборонено виходити на вулицю. Протягом довгих місяців Декабрина була єдиною людиною, з ким він міг гратися.

Після звільнення від нацистів, 13 березня 1944 р., Ставенки змогли зв'язатися з батьком Віталія. Влітку 1944 р. він на кілька днів приїхав у Херсон із фронту і відвідав дітей, які все ще жили у своїх рятівників. 25 квітня 1945 р., за кілька днів до закінчення війни, Самуїл Равкін загинув у бою.

Віталій залишився жити з Леонідом й Антоніною Ставенками, які згодом офіційно усиновили його.

У 1990 р. Віталій і його сестра переїхали до Ізраїлю. 5 грудня 2002 р. Яд Вашем вшанував Леоніда й Антоніну Ставенків почесним званням «Праведник народів світу».